За свідченням очевидців, напівдетективна історія про те, як дотримувалися процедури при ухваленні Закону N 3201- IV, гідна створення слідчої комісії -  так чудово виникав у ньому, зникав, а потім знову повставав, як Фенікс із попелу, інтерес відомої рейтингової структури до зміцнення позицій на українському ринку!
Але ми - не слідчі і не історики українського парламентаризму. Тому обмежимося тим, що деякі коментатори, потупивши погляд, називають "окремими зауваженнями з боку учасників ринку".

Починаючи з 20 січня, коли з питання обов'язково-примусового рейтингування було зібрано першу прес-конференцію, ринки страхових послуг та недержавних пенсійних фондів перебувають у збудженому стані.

Євген ГРИГОРЕНКО,
генеральний директор Української асоціації  інвестиційного бізнесу:

"Впроваджується система без системи. Замість базового закону, яким слід було б визначити основи рейтингування, - окремі елементи, що не використовуються в світі, та ж примусова система рейтингування замість поступово дозріваючої добровільної. Крім того, нас дуже непокоїть штучна монополізація ринку рейтингування, коли ще до ухвалення цього закону, через рішення Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, було відкрито простір для діяльності однієї-єдиної компанії".

Валерій АЛЬОШИН,
народний депутат України, член ради НБУ:

"Головний недолік - коли в кавалерійській атаці, хапаючись за шаблю, вводять певні елементи регулювання. В умовах незрілості, несформованості ринку тих же рейтингових послуг це призводить до того, що якість рейтингування може бути низькою, а обов'язковість його може стримувати розвиток ринку пенсійного страхування та страхових послуг. Крім того, повальне рейтингування перетворює рейтинг на дуже гострий інструмент. І я не виключаю, що згодом у деяких рейтингових агентств виникне спокуса регулювати ситуацію з допомогою рейтингів: когось штучно підняти, а когось -  опустити на дно. У цьому я вбачаю загальну проблему.

Та й самі компанії до рейтингування ще не зовсім готові. Вони мають дорости до відкритого аналізу інформації за західними стандартами".

Сьогодні, майже через місяць, зрозуміло тільки одне - яким чином таке в Україні могло статися (я не занадто образно висловлююся?) Незрозумілим є багато іншого.

1. Чому закон так швидко, із 14 січня, вводився в дію і не передбачав ані дня перехідного періоду?

2. Хто компенсуватиме страховим компаніям та недержавним пенсійним фондам витрати від перевкладання резервів (активів) через примху законодавців?

3. На якій підставі наші законодавці вирішили, що рейтинг за національною шкалою кращий від міжнародного, а рейтинг від українського уповноваженого агентства надійніший, аніж, скажімо, від Fitch чи Stаndart & Poor's?

4. Які реальні гарантії дає присвоєння національного рейтингу?

5. Якщо такі реальні гарантії існують (але фахівцям про них чомусь невідомо), тоді чому наші вельмишановні депутати стали грудьми на захист цих "куркуляк" - страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, але навіть не подумали захистити пересічного громадянина? Адже він і досі має повне право купити "погану", відповідно до новітньої логіки законодавця, облігацію (тобто без рейтингу інвестиційного рівня за національною шкалою) або покласти гроші на депозит у "нехороший" комерційний банк.

6. Якщо "закон про примусове рейтингування" (назвемо його умовно так) і справді поганий, то де були державні структури, покликані дбати про здоров'я фінансових ринків?

7. А чи не краще б нашим депутатам ухвалити давно припорошений у "засіках" ВР закон про акціонерні товариства, який на ділі захищає міноритарного акціонера - і обивателя, і СК, і НПФ, на ділі розрулює десятки проблем із непроведеними акціонерними зборами і на ділі наближає Україну до побудови цивілізованого фондового ринку?

Як з'ясувалося, найпростіше відповісти на передостаннє запитання. Держструктури є, і вони пильнують. Але, як стверджують у Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, на розгляд законопроекту в профільному комітеті ВР її представників не запрошували. А в Мінфіні проголосований депутатами закон N3201-IV просто прогавили. Тому президент так і не дізнався, що його потрібно ветувати, і не ветував. І хто тепер кому лікар?

Кумедну відповідь на третє запитання мені підказав один з експертів фондового ринку: "Ми завжди не довіряли англійським спецшколам – їхні випускники вимовляють "the table" не за інструкцією райвно". Однак, напевно, річ все ж не в ідіосинкразії до всього іноземного, а в "захисті національного товаровиробника". До того ж рейтинг за національною шкалою від української компанії разів у п'ять дешевший, ніж рейтинг від найавторитетніших міжнародних компаній.

Про лютневі розцінки не скажу, але вартість присвоєння рейтингу підприємству в січні ц.р. становила 54 тис. грн. одноразово (початковий платіж) і 13,5 тис. щокварталу (за моніторинг). Плата за рейтинг для боргового інструмента коливається (залежно від обсягу емісії) у діапазоні від 12,9 до 84 тис. грн. і навіть більше, а моніторинг рейтингу обходиться в половину початкової суми. Для порівняння, послуги Мооdy's у перший рік упорядкування рейтингу "тягнуть" на 120-130 тис. - не гривень, звісно, а доларів.

На 11 січня щасливими володарями національного рейтингу від вітчизняної компанії були чотири міста, 12 підприємств і дев'ять банків. Рейтинги присвоєно 92 емісіям корпоративних облігацій, 12 - облігацій муніципальних і п'яти емісіям облігацій банків. Можливо, за місяць ситуація змінилася, але, з огляду на тривалість рейтингування по-українськи (45-60 днів), навряд чи дуже серйозно. Тих, хто має рейтинги інвестиційного рівня, взагалі можна перелічити "поштучно". Не найкраща новина для більш ніж сотні реально працюючих в Україні страхових компаній, пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування, змушених у зв'язку з ухваленням закону мати справу виключно з прорейтингованими інструментами інвестиційного рівня і депозитами прорейтингованих банків.

За наукою, рейтингове агентство виконує певну роботу за інвестора. Воно аналізує надійність емітента або випущеного ним інструмента і видає на гора стандартизований результат оцінювання, у просторіччі іменований рейтингом. А потім моніторить поточний стан емітента, щоб, підвищуючи, підтверджуючи або знижуючи його рейтинг, своєчасно дати сигнал інвестору про зростання або зниження ризиків.

Однак на практиці... На прес-конференції 20 січня депутат Альошин навів для прикладу компанію А., чия облігаційна позика в квітні минулого року отримала в українського рейтингового агентства рейтинг UaВ+ (із позитивним прогнозом). Аби не забивати читачеві голову зайвими деталями, скажемо, що рейтинг не найвищий, але й не найнижчий. Він указував, що за несприятливих обставин емітент може не виконати своїх зобов'язань, але в даний час виконувати їх цілком здатен.

Очевидно, "даний час" минув занадто швидко. Облігації було випущено в травні, але вже 16 серпня компанія не сплатила тим, хто їх придбав, відсотки за першим купоном. 18 серпня агентство повідомило, що приступає до процедури відновлення рейтингу компанії А. Хоч як сумно, але про новий результат оцінювання громадськість так і не дізналася. За деякими даними, рейтинг компанії А. тепер закритий.

На цьому поодинокому прикладі ми не будуватимемо далекосяжних узагальнень. Однак ситуація така, що з примусовим рейтингуванням і штучним обмеженням переліку інструментів для страхових компаній та пенсійних фондів треба щось робити. Причому терміново.

На наше прохання директор Українського інституту розвитку фондового ринку Дмитро Леонов окреслив три можливі варіанти "врегулювання".

Перший - збільшивши кількість рейтингових агенцій, створити конкуренцію. Однак, на думку експерта, "це не вирішення проблеми, а "здешевлення" примусового рейтингування для підприємств, із відповідним падінням його якості "нижче від плінтуса". У результаті ми отримаємо всього лиш узаконені "ринкові побори" на користь енної кількості "уповноважених" агенцій".

Другий варіант - зробити рейтингування добровільними. Як зазначає Д.Леонов, "цілком реальний шлях, який, утім, потребує внесення змін до ухваленого закону. При цьому поняття рейтингу фактично буде узаконене в Україні як можливий ринковий механізм. Коли ж держава вважає за необхідне отримання рейтингу тими емітентами (або їхніми паперами), стосовно яких вона має законні "важелі впливу", нехай ухвалює таке рішення в межах своєї компетенції".

І, нарешті, третій варіант - примусове рейтингування скасувати. Але для цього знову-таки необхідні законодавчі зміни.

Який наразі варіант реальніший? Щиро кажучи, ніякий.

Судячи з інформації із ДКЦПФР, комісіонери збиралися та обговорювали проблему. Вони начебто й раді надати статус уповноважених якомога більшій кількості рейтингових компаній (строго за конкурсом, звісно), але для цього необхідно спочатку створити реєстр таких компаній, а ще раніше – розробити Положення про реєстр, узгодити його з Держпідприємництва тощо. Загалом, як висловився один із представників фондового ринку, "за вмілого підходу бюрократ зуміє розтягнути цей процес на п'ять років".

На шляху законодавчого врегулювання проблеми першою перепоною став профільний комітет ВР - із фінансів та банківської діяльності. Цього тижня він відклав розгляд законопроекту депутата В.Альошина, котрий передбачає дворічний мораторій на норми про рейтингування, що містяться в законі N 3201-IV.